Системи заземлення у приватному будівництві використовуються для того, щоб забезпечити безпеку людини, мінімізувавши можливість її ураження струмом. Принцип дії в цьому випадку такий: електричний струм, що виникає на відкритих ділянках, прямує в землю (грунт) у вигляді спеціально встановлених пристроїв. Під пристроями в даному випадку розуміється система, що складається із заземлюючого провідника та заземлювача.
Технології заземлення
Існують дві основні технології пристрою заземлення у Львові у приватному будинку – це TN-C-S та ТТ. Раніше до таких схем можна було зарахувати і TN-S, але в даний час ця розробка в приватному секторі зустрічається досить рідко. Вся справа у складності робіт із прокладання дроту заземлення до споживача.
Серед двох, зазначених вище схем, краще TN-C-S. Її простіше облаштувати, ніж TT, причому як з погляду ресурсомісткості робіт, так і в частині паперової тяганини. При виборі на користь TT доведеться звертатися до організації, що займається питаннями електропостачання, для апробації проекту та пояснення, чим саме не підходить технологія TN-C-S.
Розглянемо коротко особливості обох систем, почавши з TN-C-S. Електропостачання приватного будинку за такою схемою передбачає використання PEN-проводу, який з’єднуватиме джерело живлення (трансформатор) з головною шиною заземлення (ГЗШ). Таким чином, на цій ділянці PEN поєднує функції як захисного, так і нульового провідника.
Надалі специфіка робіт визначатиметься способом введення електрики. Найчастіше воно проводиться рахунок повітряних ліній електропередач (ЛЕП). За такого розкладу ГЗШ встановлюють прямо на стовпі.
Якщо електропостачання проводиться за системою ТТ, заземлення будинку здійснюється незалежно від заземлення трансформатора, що живить. Тобто провідник заземлення встановлюють на ділянці, що прилягає до будинку. У цьому полягає принципова різниця між обома технологіями.
Крім того, якщо відповідні інстанції схвалили план заземлення за схемою ТТ, необхідно пам’ятати про важливість встановлення ПЗВ (тобто пристроїв захисного відключення). Якщо проігнорувати цей момент, то у разі пошкодження ізоляції захисна функція електропроводки зводиться нанівець.
У найзагальнішому вигляді пристрій заземлення у приватному будинку можна так. У ґрунті викопуються три неглибокі ямки (не більше 40 см), після чого в них вбиваються металеві штирі (діаметром від 18 мм та більше) на максимальну глибину. При цьому електроди можуть розташовуватись як у ряд, так і трикутником, але обов’язково з дотриманням мінімального кроку в 1,2 м. Оптимальна довжина електрода – від 2 м.
Далі між електродами, забитими в землю, викопуються невеликі канавки, якими проходитиме з’єднувач електродів (сталева смуга, що приварюється до вколочених електродів).
Згодом заземлення з контуру, що вийшов, заводять в сам будинок за допомогою все тієї ж сталевої смуги або будь-яких аналогічних матеріалів.
