Спочатку лофтами (англ. «горище») називали мансардні приміщення над фабричними та заводськими цехами. Першими такі кімнатки уподобали небагаті художники, музиканти та письменники, які не могли дозволити собі справжнє житло. Але часи змінилися, і тепер, через півстоліття, лофт-апартаменти в колишніх промислових спорудах купують найзаможніші люди, а цей напрямок дизайну вважається елітарним і богемним.
З огляду на вельми незвичайну історію появи стиль лофт легко відрізнити від усіх його «конкурентів». Достатньо уявити обстановку занедбаної фабрики з її голими стінами, балками, опорними колонами, незамаскованими трубами та проводами, а також простою бетонною підлогою. Тільки замість робочих верстатів у цьому похмурому інтер’єрі мають з’явитися прості утилітарні предмети людського побуту: диван, стіл, шафа та пара-трійка сюрреалістичних картин.
У лофті завжди багато металу, з обробки переважає цегла, бетон та зістарене дерево. Колишні нежитлові приміщення характеризуються високими стелями, величезними вікнами, крізь які проникає багато природного світла, а також великими дверними отворами. Все це так чи інакше відображається в стилі лофт, але головна його особливість — максимум вільного простору. Можливо, саме за невимушену відкритість даний варіант дизайну так подобається городянам, що втомилися від тісноти.
